Зразки позовних заяв до суду щодо виплатах бійцям

Зразки позовних заяв до суду щодо виплатах бійцям
Якщо Ви вже отримали відповідь від Департаменту соціальної політики міста Луцька чи від Управління соціального захисту вашого району про відмову у виплаті невиплаченої частини одноразової грошової допомоги до 5 травня підготуйте:
1. Позовну заяву.
2. Додайте копії необхідних документів.
Два комплекти цих документів відразу надішліть до Луцького міськрайонного суду.

ЗРАЗОК позовної заяви та перелік необхідних документів подано нижче!

ВАЖЛИВО: позовні заяви до суду потрібно подати у місячний строк з дня отримання вами відмови про виплату.

Якщо у вас є додаткові запитання чи вам потрібна допомога - звертайтесь у ГС "Спілка воїнів АТО Волині" за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, офіс 506 або за телефонами: (095) 153-05-75, (098) 270-93-90, (063) 877-07-17.


Вигляд першої сторінки заяви




Зразок заяви для лучан


 До Луцького міськрайонного суду Волинської області

 

вулиця Лесі Українки, 24, Луцьк, Волинська область, 43000

 

Позивач: Прізвище, ім’я, по-батькові

Адреса:

вул. _____________________

м. Луцьк Волинської області,

43______

 

Відповідач: Департамент соціальної політики

пр-т Волі, 4а, м. Луцьк Волинської області, 43025

 

 

 

АДМІНІСТРАТИВНА ПОЗОВНА ЗАЯВА

 

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій

 

Я, ___________________________ є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії ___ №_________ від ____________ 20___ року та маю право на пільги, встановлені законодавством України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій. У 2016 році Департаментом соціальної політики Луцької міської ради мені було нараховано та виплачено щорічну разову грошову допомогу у розмірі 920 грн, що підтверджується письмовою відповіддю Департаменту соціальної політики Луцької міської ради № _______________ від ______________ 2016 р. на мою заяву від ___._______________.2016 р.

 
Сам вид щорічної разової грошової допомоги та її розмір було встановлено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25. 12. 1998 р. № 367-XIV. 

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах передбачених ст.ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення звязку, або через установи банків; пенсіонерам за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами за місцем їх проживання чи одержання утримання. Законами України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» №489-V та від  28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 107-VI була спроба  змінити формулювання відповідних положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» в частині, що стосується розміру цієї одноразової допомоги, встановленої Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року.

З цього приводу двічі висловлював свою правову позицію Конституційний Суд України і рішеннями по справах за 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та за № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. зазначені зміни визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) з мотивів невідповідності їх статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України та встановлено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. За весь час існування нашої незалежної держави жодного разу не вводився ні надзвичайний, ні воєнний стан. Отже, підстав для звуження змісту чи обсягу конституційних прав громадян України не було і не має. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив, крім зазначених, ще й у своєму Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. У зазначених рішеннях Конституційний Суд України відмітив, що пільги, компенсації і гарантії є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного.

Конституція України також передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22). Разом з тим, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст. 2) встановлено, що права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а також що

нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Більше того, ч. 4 ст. 2 цього ж закону уповноважує місцеві ради, підприємства, установи та організації встановлювати додаткові гарантії щодо соціального захисту ветеранів війни, до яких відносяться і учасники бойових дій.  Отже, щорічна разова грошова допомога для учасників бойових дій є формою соціального забезпечення громадян та становить, у сукупності із іншими, зміст та обсяг права на соціальний захист учасників бойових дій. Обсяг цього права було визначено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року. Стаття 64 Конституції України, враховуючи положення ст. 22 Конституції України, встановлює, що окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можливі в умовах воєнного або надзвичайного стану. Оскільки на момент виникнення та реалізації права на щорічну разову допомогу, яка має бути виплачена до 5 травня в Україні не було встановлено ні воєнного, ні надзвичайного стану, то всі акти усіх органів державної влади не можуть звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян. Дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які звужують зміст чи обсяг прав громадян є такими, що порушують Конституцію України та її гуманістичні засади, що у правовій державі є недопустимим.

Постановою Кабінету Міністрів України у № 141 від 02.03.2016 р., якою у своїй діяльності керується Відповідач, встановлено, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і «Про жертви нацистських переслідувань» учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 920 грн. Тобто у розмірі меншому, ніж це встановлено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року, а саме у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

У відповіді на моє звернення про нарахування та виплату мені невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік у сумі 4730 (чотири тисячі сімсот тридцять) гривень Департамент соціальної політики відмовив мені у доплаті невиплаченої частини разової грошової допомоги, покликаючись на:

1) положення ст. 95 Конституції України, яка встановлює, що «Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків»;

2) статтю 48 Бюджетного кодексу України, яка визначає,що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, і не виплачуються;

3) положення п. 26 Закону України від 28.12.2014 р. № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» яким визначається, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

4) положення Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і «Про жертви нацистських переслідувань», які встановлюють розміри щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій та інвалідам війни.

З аргументами відповідача я не можу погодитися з огляду на наступне:

1) ст. 95 Конституції визначає коло суспільних відносин, які регулюються виключно законом про Державний бюджет України. Формуючи Державний бюджет на конкретний рік держава визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Але цим законом не визначається зміст і обсяг конкретних прав громадян. Саме конкретні права громадян та необхідність їх забезпечення є точкою відліку при формуванні Державного бюджету, а не навпаки. Закон про Державний бюджет не визначає і не може визначати зміст і обсяг конституційних прав громадян, а тим більше їх звужувати чи ставити у залежність від державного бюджету. Саме такої правової позиції притримується і Конституційний Суд України. «Метою і особливістю закону про Державний  бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані  на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень» зазначено у Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р.;

2) з приводу того, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, і не виплачуються - я не заперечую. Однак, бездіяльність Департаменту соціальної політики політики полягає у тому, що він не виконав своїх прямих обов'язків щодо забезпечення виконання державних гарантій щодо соціального захисту населення на етапі формування проекту бюджету міста у сфері соціальних питань. Бездіяльність Відповідача також проявляється й у тому, що отримавши заяви учасників бойових дій та інвалідів війни з вимогою доплатити недоплачену частину щорічної разової допомоги не вчинив ніяких дій щодо внесення змін до бюджету, як це передбачено Бюджетним кодексом України та п. 4.1.2. Положенням про департамент соціальної політики Луцької міської ради, затв. Рішенням міської ради від 29.04.2009 № 39/26. Таким чином, Відповідач, покликаючсь на ст. 48 Бюджетного кодексу України ігнорує основні конституційні принципи та завдання органів публічної влади — захист прав, свобод та законних інтересів своїх громадян, а також ігнорує пріоритет дотримання Конституції України та принцип вищої юридичної сили положень Конституції України;

3) то положення п. 26 Закону України від 28.12.2014 р. № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» не стосуються змін норм і положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а стосуються внесення змін до ст. 64 Бюджетного кодексу України;

4) стосовно Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і «Про жертви нацистських переслідувань», яка встановлює розміри щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 920 гривень, то тут знову необхідно звернути увагу Відповідача на те, що ні Бюджетний кодекс України, ні постанова Кабінету Міністрів України не може звужувати зміст та обсяг прав громадян. А тому Департамент соціальної політики Луцької міської ради визначаючи нормативно-правову базу своєї діяльності випустив із уваги пріоритет Конституції України у цій системі нормативно-правових актів тим самим проігнорував Основний Закон України та конституційні засади організації і здійснення публічної влади в Україні до яких насамперед відносяться засади пріоритету прав і свобод людини та верховенства права.

 

Керуючись принципом верховенства права, визначеним ст. 8 Конституції України та ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, загальними засадами пріоритетності прав людини вважаємо, що при призначенні щорічної разової допомоги учасникам бойових дій у 2016 році необхідно було застосовувати положення ст. 12  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України від 25. 12. 1998 р. № 367-XIV, а не Постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 та положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України». Останні є такими, що звужують обсяг передбачених Конституцією та Законами України права на соціальний захист учасника бойових дій.

Разом з тим, Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатністю, становить: з 1 травня 2016 року 1130 грн.

Таким чином, я повинен був отримати у 2016 році 5650 грн. разової грошової допомоги. Однак у 2016 році отримав лише 920 грн. Тобто недоплата за 2016 рік становить 4730 грн.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

З цією метою вважаю за необхідне зобов’язати Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, що здійснює підготовку документів на виплату всіх видів соціальної допомоги та інших грошових виплат, проводить перерахунки розмірів грошової допомоги різним категоріям одержувачів пільг, нарахувати та сплатити мені недоплачену разову грошову допомогу за 2016 рік у розмірі 4730 (чотири тисячі сімсот тридцять) гривень.

На підставі викладеного, враховуючи правові позиції Конституційного суду України та керуючись ст.ст. 3, 8, 22, 46, 48, 64 Конституції України, ст.ст. 2, 12, 17, 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», а також ст.ст. 2, 6, 7, 8, 11, 17, 104-105 КАС України,

 

ПРОШУ:

1. Визнати бездіяльність Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області щодо перерахунку  щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі встановленого статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік протиправною.

2. Зобов’язати  здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити 4730 (чотири тисячі сімсот тридцять) гривень щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.

 

Додатки:

1. Копія посвідчення учасника бойових дій серії ___ № __________ від ____________ 20___ року – 1 примірник;

2. Копія заяви Департаменту соціальної політики Луцької міської ради – 1 примірник;

3. Копія відповіді від Департаменту соціальної політики Луцької міської ради – 1 примірник;

4. Копія конверта з відміткою відправки — 1 примірник;

5. Копія адміністративного позову із комплектом додатків – 1 примірник;

 

1. Примітка: від сплати судового збору звільнений на підставі п.п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

 

 

Прізвище, ім’я, по-батькові                      ________________________

 

___. ___. 2016 р. 


Зразок заяви для жителів Волинської області


 

До Луцького міськрайонного суду Волинської області

вулиця Лесі Українки, 24, Луцьк, Волинська область, 43000

 

Позивач: Прізвище, ім’я, по-батькові

Адреса: вул. ________________________

с. __________________  Луцького району Волинської області, 43______

 

Відповідач: Управління соціального захисту населення Луцької райдержадміністрації Волинської області

вул. Ковельська, 53

м. Луцьк, 43016

 

 

АДМІНІСТРАТИВНА ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій

 

 

Я, ___________________________________, є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії ____  № _____ від ______ 201_ року та маю право на пільги, встановлені законодавством України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій. У 2016 році Управлінням соціального захисту населення Луцької райдержадміністрації мені було нараховано та виплачено щорічну разову грошову допомогу у розмірі 920 грн, що підтверджується письмовою відповіддю № __________ від ________.2016 р. на мою заяву від ________ 2016 р. і яку я отримав _________ 2016 р. Сам вид щорічної разової грошової допомоги та її розмір було встановлено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25. 12. 1998 р. № 367-XIV. Для учасників бойових дій її було визначено у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 1 травня 2016 року розмір мінімальної пенсії за віком становив 1130 грн.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах передбачених ст.ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв’язку, або через установи банків; пенсіонерам за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами за місцем їх проживання чи одержання утримання. Законами України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» №489-V та від  28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 107-VI була спроба  змінити формулювання відповідних положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» в частині, що стосується розміру цієї одноразової допомоги, встановленої Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року.

З цього приводу двічі висловлював свою правову позицію Конституційний Суд України і рішеннями по справах за 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та за № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. зазначені зміни визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) з мотивів невідповідності їх статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України та встановив, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. За весь час існування нашої незалежної держави жодного разу не вводився ні надзвичайний, ні воєнний стан. Отже, підстав для звуження змісту чи обсягу конституційних прав громадян України не було і не має. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив, крім зазначених, ще й у своєму Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. У зазначених рішеннях Конституційний Суд України відмітив, що пільги, компенсації і гарантії є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного.

Конституція України також передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22). Разом з тим, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст. 2) встановлено, що права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а також що

нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Більше того, ч. 4 ст. 2 цього ж закону уповноважує місцеві ради, підприємства, установи та організації встановлювати додаткові гарантії щодо соціального захисту ветеранів війни, до яких відносяться і учасники бойових дій.  Отже, щорічна разова грошова допомога для учасників бойових дій є формою соціального забезпечення громадян і становить, у сукупності із іншими, зміст та обсяг конституційного права на соціальний захист учасників бойових дій. Обсяг цього права було визначено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року. Стаття 64 Конституції України, враховуючи положення ст. 22 Конституції України, встановлює, що окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можливі в умовах воєнного або надзвичайного стану. Оскільки на момент виникнення та реалізації права на щорічну разову допомогу, яка має бути виплачена до 5 травня в Україні не було встановлено ні воєнного, ні надзвичайного стану, то всі акти усіх органів державної влади не можуть звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод громадян. Дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які звужують зміст чи обсяг прав громадян є такими, що порушують Конституцію України та її гуманістичні засади, що у правовій державі є недопустимим.

Постановою Кабінету Міністрів України у № 141 від 02.03.2016 р., якою у своїй діяльності керується Відповідач, встановлено, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і «Про жертви нацистських переслідувань» учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 920 грн. Тобто у розмірі меншому, ніж це встановлено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року, а саме у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

У відповіді на моє звернення про нарахування та виплату мені невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік у сумі 4730 (чотири тисячі сімсот тридцять) гривень Управління соціального захисту населення Луцької райдержадміністрації відмовило мені у доплаті невиплаченої частини разової грошової допомоги, покликаючись на:

 

1) положення ст. 95 Конституції України, яка встановлює, що «Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків»;

2) пункт 8 статті 7 (принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями); статтю 23 «Бюджетні призначення та асигнування» та статтю 48 Бюджетного кодексу України, яка визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, і не виплачуються;

 

3) положення ст. 19 Конституції України, яка визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

4) положення Постанови  Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і «Про жертви нацистських переслідувань», які встановлюють розміри щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій та інвалідам війни.

З аргументами відповідача я не можу погодитися з огляду на наступне:

1) ст. 95 Конституції визначає коло суспільних відносин, які регулюються виключно законом про Державний бюджет України. Формуючи Державний бюджет на конкретний рік держава визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Але цим законом не визначається зміст і обсяг конкретних прав громадян. Саме конкретні права громадян та необхідність їх забезпечення є точкою відліку при формуванні Державного бюджету, а не навпаки. Державний бюджет не визначає і не може визначати зміст і обсяг конституційних прав громадян, а тим більше їх звужувати чи ставити у залежність від державного бюджету. Саме такої правової позиції притримується і Конституційний Суд України.  «Метою і особливістю закону про  Державний  бюджет  України  є забезпечення  належних  умов для реалізації положень інших законів України,  які передбачають фінансові  зобов'язання  держави  перед громадянами,  спрямовані  на їх соціальний захист,  у тому числі й надання пільг,  компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про   Державний  бюджет  України  мають  бути  дотримані  принципи соціальної,  правової  держави,  верховенства  права,  забезпечена соціальна  стабільність,  а також збережені пільги,  компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній  життєвий  рівень» зазначено у  Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р.;

2) покликаючись на принципи бюджетної системи відповідач «забуває» про п. 9 ст. 7 Бюджетного кодексу України, який визначає принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Саме цей принцип не було враховано при формуванні бюджету на 2016 рік. Громадяни України, які захищали суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України несправедливо були обмежені у конституційному праві на соціальний захист. Управління соціального захисту населення Луцької райдержадміністрації упустило також те, що Бюджетним кодексом  України також передбачено і механізми перерозподілу коштів на фінансування державних програм тощо. Не використано відповідачем всі можливості, визначені Бюджетним кодексом України щодо виплати субсидій, допомоги, пільг, компенсацій незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.  Тобто відповідач допустив бездіяльність і не вжив заходів для забезпечення прав учасників бойових дій на щорічну разову допомогу у повному обсязі, передбаченому Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25. 12. 1998 р. № 367-XIV;

3)  покликаючись на ст. 19 Конституції України, відповідач  забуває про принципи пріоритету прав і свобод людини і громадянина, передбачений ст. 3 Конституції України, а також про принцип верховенства права, визначений ст. 8 і зміст якого полягає у тому, що «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується», а також про положення зазначеної уже нами ст. 22 Конституції України, яка не допускає звуження змісту і обсягу  прав громадян;

4) стосовно Постанови  Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і «Про жертви нацистських переслідувань», які встановлюють розміри щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій та інвалідам війни у 2016 році, то варто відмітити її невідповідність Конституції України.

Керуючись принципом верховенства права, визначеним ст. 8 Конституції України та ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, загальними засадами пріоритетності прав людини вважаємо, що при призначенні щорічної разової допомоги учасникам бойових дій у 2016 році необхідно було застосовувати положення ст. 12  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України від 25. 12. 1998 р. № 367-XIV, а не Постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 141 та положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України». Останні є такими, що звужують обсяг передбачених Конституцією та Законами України права на соціальний захист учасника бойових дій.  

Разом з тим, Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатністю, становить: з 1 травня 2016 року 1130 грн.

Таким чином, я повинен був отримати у 2016 році 5650 грн. разової грошової допомоги. Однак у 2016 році отримав лише 920 грн. Тобто недоплата за 2016 рік становить 4730 грн.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

З цією метою вважаю за необхідне зобов’язати Управління соціального захисту населення Луцької райдержадміністрації Волинської, що здійснює підготовку документів на виплату всіх видів соціальної допомоги та інших грошових виплат, проводить перерахунки розмірів грошової допомоги різним категоріям одержувачів пільг, нарахувати та сплатити мені недоплачену разову грошову допомогу за 2016 рік у розмірі 4730 (чотири тисячі сімсот тридцять) гривень.

На підставі викладеного та ст.ст. 3, 8, 22, 46, 48, 64 Конституції України, ст.ст. 2, 12, 17, 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», а також ст.ст. 2, 6, 7, 8, 11, 17, 104-105 КАС України,

 

ПРОШУ:

1.       Визнати бездіяльність Управління соціального захисту населення Луцької райдержадміністрації Волинської області щодо перерахунку  щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі встановленого статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік протиправною.

2.       Зобов’язати  здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити 4730 (чотири тисячі сімсот тридцять) гривень щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2016 рік відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.

 

Додатки:

1. Копія посвідчення учасника бойових дій серії ____  № ______ від __________ 201___ року – 1 примірник;

2. Копія заяви Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації – 1 примірник;

3. Копія відповіді від Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації – 1 примірник;

4. Копія конверта з відміткою відправки — 1 примірник;

5. Копія адміністративного позову із комплектом додатків – 1 примірник;

 

1. Примітка: від сплати судового збору звільнений на підставі п.п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

 

 

Прізвище, ім’я, по-батькові                      ________________________

 

 

___.___. 2016 р.